© Павло Савченко "Нектар»
Коло Брами Чорної стою,
Кулаком у товстостінку б'ю.

На мені лахміття жебрака,
З ніг моїх струмиться кров палка.
Міліони миль різких пісків
Я сими ногами перебрів.
Та без скарг пройшов я путь свою,
Нині при кінці її стою.
Знаю, вийде Воротар Старий
На призивно-впертий стукіт мій.
Глухо засув потім загарчить,
Кров моя поріг почервонить.
Буде дано страднику нектар
За страждання за великі в дар.
До кінця втаю я задум свій,
Мовчки візьму келих дорогий.
Піднесу до вуст - і в хвилю ту
Розіб'ю той келих і впаду.