© Сартр Жан-Поль "Нудота"

Я тайкома перешіптувався зі Святим Духом. "Ти писатимеш", — казав він мені. А я заламував з розпачу руки: "За що, Господи, ти вибрав мене?" — "Ні за що". "Тоді чому я?" — "А так — знічев'я". — "Чи є в мене хоч якась легкість пера?" — "Ніякої. Невже ти гадаєш, ніби великі твори народжуються з-під легких пер?" — "Господи, якщо я такий уже нікчема, то як я спроможуся сотворити книгу?" — "Старанням своїм". — "Отже, її може написати будь-хто?" — "Будь-хто, але я вибрав тебе". Таке ошуканство було мені дуже вигідним: дозволяло виставляти напоказ свою нікчемність і водночас шанувати в собі автора майбутніх шедеврів. Я був обранцем, помазаником, але бездарним: усе, чого я досягну, прийде завдяки моєму терпінню і стражданням; я відкидав у собі будь-яку індивідуальність: риси характеру зв'язують; я був вірний лише найвищому служінню, котре вело мене до слави через тортури. Залишалося тільки знайти ті тортури...