© Кременовська Ірина "Класика сектантства: особиста думка – ніщо, авторитет – понад усе"
Чому не всі можуть стати “пророками”?
Причина
перша – страх брати на себе відповідальність. Фанатики, навіть ретельно
оброблені, все одно розуміють, що завжди варто залишити собі бодай щось
для маневру, щоб можна було уникнути відповідальності й виправдатися:
“це не я сказав, це не я прийняв рішення, не я робив – так сказав наш
духовний учитель (наставник)”.
Причина друга – матеріальний
інтерес. Скажімо, “пророк” (гуру, месія, ідеолог – будь-хто, на кого
посилаються послідовники) винайшов чудовий спосіб збагачення за чужий
кошт. Або, коротше кажучи, запустив “насос” для викачування грошей з
кишеней довірливих громадян. Його послідовники чудово розуміють, що від
безперебійної роботи даного методу (схеми заробітку) напряму залежить
їхній добробут і засоби для існування. Тому вони всіляко підтримують
свого “гуру”. А той забезпечує їх усім необхідним або роздає гроші в
обмін на його піар.
Тому і зараз такі особи, з одного боку,
прагнуть привернути до себе увагу, а з іншого – бояться
відповідальності. А найбільше вони бояться порушити налагоджену роботу
“насоса”, який стабільно забезпечує їх коштами.
У психології є
термін делегований синдром Мюнгхаузена, котрий описує різновид
симулятивного психічного розладу, за якого особа намагається привернути
до себе увагу шляхом прихованого заподіяння шкоди іншим.
Немає коментарів:
Дописати коментар