© Воронина Леся «Хлюсь та інші»

— А ви що, програміст? — Врешті я спромоглася обірвати шалену зливу слів Подвійного-Оселедця.

— Ги-ги! — Добродій Подвійний аж зайшовся від реготу. — Звісно! Про-гра-міст! — Він ніби аж смакував це слово, ніби перекочував кожен його склад у роті, перш ніж задоволено проковтнути. — І зараз ми з тобою за-програ-муємо невеличку й гарну гру. Отож почали! — Подвійний підступився до пульта, націлив на кнопки два вказівні пальці, що виглядали крізь дірки у рукавичках, і почав швидко стукати по клавіатурі.

На екрані з’явилася вулиця, потім автомат з газованою водою, а тоді на вулиці виникла невеличка фігурка. Вона почала наближатися, збільшилася, і раптом я зойкнула — то була я! Мій маленький двійник підійшов до автомата, кинув у щілинку монету, а коли зі склянки визирнув Хлюсь і забалакав до мене, я зовсім розгубилася й перелякалася.

Джерело: https://mala.storinka.org/%D1%85%D0%BB%D1%8E%D1%81%D1%8C-%D1%82%D0%B0-%D1%96%D0%BD%D1%88%D1%96-%D0%BB%D0%B5%D1%81%D1%8F-%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%B8%D0%BD%D0%B0-%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%D1%87%D0%B8%D1%82%D0%B0%D1%82%D0%B8.html