Сонце пражить немилосердно, пісок розпечений, і над ним мерехтить марево. Королевичу так захотілось пити, так захотілось, що він і думати ні про що інше не може.
— З’їм одну помаранчу, — подумав він собі. — Може, хоч якось утамую спрагу.
Не встиг розломити шкірку, як помаранча розкололась на дві половинки, і з неї вийшла небаченої вроди дівчина.
— Хочу пити! Дай пити! — попросила вона жалібно.
Що тут королевичеві діяти, коли в самого пересохло в горлі!
— Пити, пити, — вже кволішим голосом благала дівчина.
Потім замовкла і впала мертва на пісок.
Посумував над нею королевич та й поїхав далі. А коли невдовзі оглянувся, то побачив на тому місці зелений помаранчевий гай. Здивувався королевич, тільки не захотів повертатися назад.
Незабаром пустеля скінчилася…
Немає коментарів:
Дописати коментар