Є щасливці, наділені короткочасними прозріннями й
одноразовими перепустками до Саду. Однак історія повторюється, і Сад їх
рано чи пізно виштовхує чи, точніше, вони самі втрачають здатність там
перебувати.
Годі казати, що й без перепусток туди пхається купа халявщиків, як от згадані алкоголіки, наркомани чи ентеоботаніки. А ще підлітки з дурманом і сиропом від кашлю, нові філософи з ранковими амфетамінами й вечірньою барбітурою, анорексики з фітоклізмами, паркінсонщики з цикладолом, клаббери з екстазом.
А ще – рокери з гвинтами, хакери з мускатом, квакери з причастям та купа інших психів.
Усі вони збираються зазирнути в сад, а зазирають в ад (як і кожен з нас). І хоча декому з них вдається розгледіти щось справжнє крізь горлечко пляшки, осі коліс чи вушко голки, зазвичай вони залишаються переконаними, що світ – це випалена пустеля жорсткого відхідняка з нечисленними оазами соковитих галюнів. Зазвичай у цій пустелі вони й відкидають копита та інші ласти (як і кожен з нас). Ну, бо немає там ані швидкої допомоги, ані повільної відкачки. Нема ані кіосків з пивом, ані аптеки з антидотом, ані душі близької, ані бога далекого. Наркота – не ключі до раю, (думати так – усе одно, що вважати, ніби ти своїм хуєм відмикаєш чиїсь пизди, а не власні сім’яники), наркота, повторюю, не ключі до раю, а універсальна відмичка. І відчиняє вона лише ті двері, які ти маєш у власній голові. А там найчастіше – чорний хід у темну ніч. Змайструй собі бодай квартирку з виходом у повітряний простір, вдихни хоч раз прозорого кисню, а тоді вже думай, потрібна тобі додаткова кислота, чи, може, краще тихо кваситися в лужному середовищі. Втім, як на мене, краще засохнути у власній пустелі, ніж загинути на чужій війні, в чужому ліжку з розпродажу, під екуменічними ризами, ну, але це на любителя.
Так чи сяк, але скошений зір усіх цих туристів-нелегалів вже трохи відрізняється від решти, а тому їхні – індивідуальні й групові – візії цікавлять інших, тверезих туристів, наприклад науковців, медиків, езотериків, картографів і шарлатанів.
Годі казати, що й без перепусток туди пхається купа халявщиків, як от згадані алкоголіки, наркомани чи ентеоботаніки. А ще підлітки з дурманом і сиропом від кашлю, нові філософи з ранковими амфетамінами й вечірньою барбітурою, анорексики з фітоклізмами, паркінсонщики з цикладолом, клаббери з екстазом.
А ще – рокери з гвинтами, хакери з мускатом, квакери з причастям та купа інших психів.
Усі вони збираються зазирнути в сад, а зазирають в ад (як і кожен з нас). І хоча декому з них вдається розгледіти щось справжнє крізь горлечко пляшки, осі коліс чи вушко голки, зазвичай вони залишаються переконаними, що світ – це випалена пустеля жорсткого відхідняка з нечисленними оазами соковитих галюнів. Зазвичай у цій пустелі вони й відкидають копита та інші ласти (як і кожен з нас). Ну, бо немає там ані швидкої допомоги, ані повільної відкачки. Нема ані кіосків з пивом, ані аптеки з антидотом, ані душі близької, ані бога далекого. Наркота – не ключі до раю, (думати так – усе одно, що вважати, ніби ти своїм хуєм відмикаєш чиїсь пизди, а не власні сім’яники), наркота, повторюю, не ключі до раю, а універсальна відмичка. І відчиняє вона лише ті двері, які ти маєш у власній голові. А там найчастіше – чорний хід у темну ніч. Змайструй собі бодай квартирку з виходом у повітряний простір, вдихни хоч раз прозорого кисню, а тоді вже думай, потрібна тобі додаткова кислота, чи, може, краще тихо кваситися в лужному середовищі. Втім, як на мене, краще засохнути у власній пустелі, ніж загинути на чужій війні, в чужому ліжку з розпродажу, під екуменічними ризами, ну, але це на любителя.
Так чи сяк, але скошений зір усіх цих туристів-нелегалів вже трохи відрізняється від решти, а тому їхні – індивідуальні й групові – візії цікавлять інших, тверезих туристів, наприклад науковців, медиків, езотериків, картографів і шарлатанів.
Немає коментарів:
Дописати коментар